Монографія — результат багаторічних досліджень академіка АН УРСР І. П. Крип’якевича з історії Галицько-Волинської землі періоду Давньоруської держави та феодальної роздробленості. Розкрито умови формування Галицько-Волинського князівства, його адміністративно-територіальний поділ, соціально-економічні й політичні відносини, вклад у боротьбу проти експансії католицьких феодалів та навали кочівників-завойовників, показано дружні взаємовідносини Галицько-Волинської Русі з іншими давньоруськими землями, доведено безпідставність тверджень польської буржуазно-шовіністичної історіографії, що заперечувала східнослов’янський характер Галичини й Волині та прогресивну роль Київської Русі на цих землях.
Для істориків, археологів, викладачів і студентів вузів, краєзнавців.

В книгу входят такие философские труды автора: Идея; Сердце и его значение в духовной жизни человека, по учению слова Божия; Из науки о человеческом духе; Материализм и задачи философии; По поводу статей богословского содержания, помещенных в «Философском лексиконе» (Критико-философские отрывки); Мир с ближними как условие христианского общежития; Язык физиологов и психологов; Разум по учению Платона и опыт по учению Канта (Речь, произнесенная в торжественном собрании Императорского Московского университета. 12-го января 1866 года).

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер. Представлено полемічні, навчально-ораторскі, історико-графічні, поетичні та белетристичні твори український літератури XVII ст.

Монографія присвячена історико-філософському осмисленню такого складного і малодослідженого явища, як ренесансний гуманізм в Україні. Погляди вітчизняних гуманістів на проблеми людини, природи, Бога, освіти, морального виховання, історіософії, держави і права тощо розглядаються в широкому контексті європейського Відродження. Монографія написана переважно на основі маловідомих іншомовних джерел XV — поч. XVII ст.
Для науковців, викладачів і студентів вищої школи та всіх, хто цікавиться історією української філософії.